Ліні Костенко - 85

     19 березня в Перегінській бібліотеці для дітей відбулося літературне знайомство з творчістю Ліни Костенко  «Життя іде і все без коректур…»

      Ліна Костенко – перлина сучасної української літератури. Її твори не лише цікаві та влучні, а й глибоко актуальні. Уже багато років вона залишається справжнім борцем з неправдою, показовістю, пристосуванством, а зброя її – твори. Вона вміє зачепити, змусити думати, мріяти та діяти.

      Наприкінці п'ятдесятих років на українському поетичному небосхилі зійшла нова зоря... Дивно, що й досі астрономи не назвали одну з планет її ім'ям – Ліна Костенко. Народилася Ліна Василівна 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині у вчительській сім'ї.

     Ліна Костенко – це унікальне явище в українській літературі і не тільки в українській, а  й у європейській, світовій, тому що такої глибини переживань і самокритичності сучасна література ще не знала. На нинішньому поетичному олімпі України серед інших майстрів слова вже кілька десятиліть живе вона як «нерозгадане чудо», «голос народу». Маючи воістину Божий дар слова, Ліна Василівна є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності.

      Ліна Костенко належить до покоління, яке вже стало легендою, вона сама – одна з найяскравіших живих легенд, що творить славу цього покоління.

      Вона не просто геніальний поет – це складна ,щедра на добро, спрагла до щастя і волі українська душа. Це – нові теми, образи, трагедії і гармонії, властиві українській землі, але співзвучні загальнолюдським.

Мій перший вірш написаний в окопі, 

на тій сипкій од вибухів стіні, 

коли згубило зорі в гороскопі 

моє дитинство, вбите не війні. 

Лилась пожежі вулканічна лава, 

стояли в сивих кратерах сади. 

І захлиналась наша переправа 

шаленим шквалом полум'я й води. 

Був білий світ не білий вже, а чорний. 

Вогненна ніч присвічувала дню. 

І той окопчик – 

Як  підводний човен 

у морі диму, жаху і вогню. 

Це вже було ні зайчиком, ні вовком – 

кривавий світ, обвуглена зоря! 

А я писала мало не осколком 

великі букви, щойно з букваря. 

Мені б ще гратись в піжмурки і в класи, 

в казки літать на крилах палітур. 

А я писала вірші про фугаси, 

а я вже смерть побачила впритул. 

 .....

     Від «Першого вірша, написаного в окопі» і до історичного роману «Маруся Чурай» – саме Ліна Костенко у всій багатогранності продовжила жіночий поетичний родовід. І не слід її порівнювати з Лесею Українкою. Вона сама по собі збагненна і незбагненна!

     Говорити про поезію Ліни Костенко – означає говорити про святість людської душі, про ідеали добра, істини, краси, про нездоланність правди і необхідність боротьби за неї: не треба бути ані політиком, ані трибуном, щоб нести найвищу правду наших днів. Бо вона – ПОЕТ і цим усе сказано.

     Ми щасливі з того, що талановита поетеса живе в наш час. То ж побажаймо Ліні Василівні міцного здоров'я, творчого натхнення і нових мистецьких звершень, а нам, читачам, – не розлучатися з неповторною, мудрою і пристрасною її поезією.