Міжнародний день пам’яток і визначних місць, або День всесвітньої спадщини – відзначається щороку 18 квітня. 

     Свято встановлене для підвищення обізнаності громадськості з різноманіттям культурної спадщини, її вразливістю та необхідністю ефективних зусиль заради збереження її для подальших поколінь.

    Бойківський край-  скупані гірською прохолодою світанки,оповиті пасмами непокірного туману загадкові лісисті гори, заворожені навколишньою красою нестримні потоки.

     Сліди життя людини на території  бойківського краю відноситься до глибокої давнини. Протягом віків тут народжувалися, жили і вмирали сотні поколінь людей, яких з гідністю можемо назвати своїми пращурами. У кожному регіоні є свої визначні пам'ятки – перлини української землі. Це справжній скарб, наша гордість і надбання. До наших днів збереглися садиби, стародавні монастирі та храми (у деяких з них і понині проводяться служби), багато інших унікальних архітектурних витворів мистецтва, що навіки прославили своїх майстрів.

    Західноукраїнські землі здавна відомі численними  гамарнями, різними залізоробними  промислами. Однією із таких, яка, безперечно заслуговує на особливу увагу, була залізна гута в Ангелові.

    Ангелівська домна- пам’ятка архітектури  1810 року,комплекс споруд доменної печі в урочищі Ангелів, розташована на лівому березі Лімниці між селами Ясень та Гриньків, яка не має аналогів  в Україні.  

    Віддавна на Прикарпатті  лісозаготівля була чи не найголовнішим джерелом заробітку як для місцевих жителів, так і приїжджих. Зароблені  важкою працею гроші, фірмани-візники,  лісоруби пропивали  в місцевій корчмі. Нещасним жінкам урвався терпець. У 1874 році  з відчаю і рішучості вони спалили корчму. Оповідають,  що останні самі ж поїхали до Львова «замовити литий з металу Хрест», щоб на місті зла встановити, як пам’ять і засторогу  недбайливим газдам-пиякам.  

                                                        

    В селі Ясень функціонує хата-музей Івана Вагилевича, члена «Руської трійці», одного з авторів «Русалки Дністрової». Письменникові землякові- на знак поваги і шани –вдячні  горяни встановили пам’ятник. Цього року  ми відзначаємо  210 років з дня народження і 160 років з дня смерті письменника.  

    З  урочищем « Підлюте», що  поблизу с. Кузьмінець,  пов’язано багато цікавого. Відоме  воно стало завдячуючи митрополитам Сельвестру Сембратовичу та Андрею Шептицькому. На початку 19ст. в екзотичному куточку Бойківщини було закладено зруб «Кедрової палати»-резиденції.  За  вказівкою митрополита Андрея  на хуторі Кузьмінець було збудовано й невелику церкву, до якої  він навідувався скласти  молитву Богові. 

    З історією села Осмолода  пов’язане  ім’я  М. Саєвича- доктора філософії, права та лісівництва,  засновника форельного господарства,  яка на сьогодні є найбільшим в області. В 1924 році.  з поміччю митрополита  Андрея Шептицького  біля підніжжя гори Сокіл було закладено фундамент  найбільшого табору Українського Пласту. 

 

    Один з найстаріших монастирів у нашій області — Святоандріївський скит в урочищі Лужки . Ще перед Другою світовою війною дочірній монастир Студійського уставу Унівської Лаври неподалік Осмолоди, у надзвичайно мальовничій місцині, заснував митрополит Андрей Шептицький.

     У 1944 році він припинив свою діяльність. І лише на початку 90-х років монахи-студити почали відновлювати зруйнований скит. Сьогодні тут збудовано і освячено величний храм, кілька будівель.  Скити Студійського уставу споруджуються у пустинних місцях і відзначаються строгим усамітненням та здержливістю.  

     Пам’ятний знак 100-річчя початку української еміграції до Канади (с. Небилів) .  Початком української еміграції до Канади офіційно вважають 1891 р., коли на кораблі «СС Орегон» 7 вересня до порту Квебек приїхали перші два поселенці — Іван Пилипів і Василь Ілиняк з села Небилова. З їхнім прибуттям розпочався потік українських іммігрантів на незаймані землі Канади.

     Свято-Покровський монастир на горі Чуриків (с. Закерничне) . У давнину на Бойківщині поблизу села Закерничне на горі Чуриків був чоловічий монастир. Його зруйнували турки. Зараз на тому місці на висоті 950 метрів над рівнем моря завершується будівництво Свято-Покровського монастиря та монастирської церкви Всіх Святих українського народу. Монастир будується винятково на пожертви. Будівничим та ігуменом цього монастиря є ієромонах Іван-Василь Коваль. У 1994 році Владика Софрон Дмитерко дав благословення на екзорцизм, і до сьогодні отець-ігумен Василь-Іван зцілює хворих від всяких недуг молитвою та копієм. 

     Церква святого Миколая Чудотворця (с. Сливки). В селі Сливки є архітектурна пам’ятка ХVІІ ст. – церква святого Миколая Чудотворця. Її було освячено і канонізовано іменем Покрови Пресвятої Богородиці. Але село постійно затоплювалось водою навколишніх річок, і жителі змушені були перенести церкву на гору, де була дзвіниця і цвинтар. Це було у 1760 році. Нова дерев’яна церква названа на честь святого Миколая Чудотворця. У церкві є старовинне Євангеліє на старослов’янській мові і дві старовинні ікони, які перебувають у церкві з початку її відкриття. З 1979 року церква стала архітектурною пам’яткою державного значення

    Біля підніжжя зелених Карпат, пригорнувшись до швидкоплинної найчистішої в Європі річки Лімниці, розкинулось мальовниче селище Перегінське. Воно належить до найдавніших поселень  України. Збереглися передання людей про церкви. Церква "Різдва Пресвятої Богородиці"- у 1881 році почалося її будівництво, а 6 травня   1884 року в день  св. Юрія була відправлена перша служба  Божа.

Церква Святого Духа її будівництво розпочалося в 1882 році. Одночасно відбувалось будівництво  церкви "Різдва Пресвятої Богородиці" і будівельні матеріали (ліс), що залишилися, перевозили на будову церкви "Святого Духа". Закінчено будівництво церкви "Святого Духа" у 1885 році. Канонізовано її у 1906 році разом з церквою "Різдва Пресвятої Богородиці".