В холодні, зимові дні так хочеться тепла, сонця та пахучих кольорових квітів. Бібліотечні працівники разом з нашими користувачами, днями подорожували країною барвистих квітів. Діти розповідали легенди про квіти, розгадували загадки, розказували вірші.
Нинi незаперечною є думка, що квiти – це частка iсторiї люду. У нашу добу навiть важко перерахувати тi рослини, яким народ сплiтав пiсенний олiмп поваги i любовi. Адже рослини стали невичерпною криницею пiсенностi люду свiтової спiльноти. Скiльки їх, отих мовчазних лягло на лiнiйки музичного ключа та струни музичних iнструментiв. А ще бiльша кiлькiсть їх навiяна легендами. Це стосується однаково як про царицю флори дикої природи, так i тих, що лелiють люди у культурi (пшениця, жито, льон, маки, вишня, черешня, яблуня, калина, горобина, терен, малина i iн.). Зрештою, i нинi з ефiру не сходить оспiвування безлiчi рослин:
троянда, горицвiт, сон-трава, барвiнок, ромашка, волошки, чебрецi, едельвейс, лаванда, жасмин, явiр, берiзка, тополя, дуб, вербиченька тощо).
А скiльки про них легенд мовлено. По крупинках збирав народ вiнок пам’ятi, використовуючи рослинне рiзноманiття аби передати у спадок молодому пiдросту людського роду. Так воно було, є i буде. Iнакше без минулого даремно себе втiшати щасливим майбуттям. Iнакше наступить духовний вакуум, який нiкому не пiдвладно буде заповнити, традицiй i надiй, якi притаманнi були нашим попередникам. Загубимо окрасу довкiлля i затьмаримо власне життя пустотою. Цього допустити аж нiяк не можна, бо це дорога в нiкуди. Хитання мiж добром i злом нiкого не врятує i навiть марнi сподiвання на надiю.
Нинi незаперечною є думка, що квiти – це частка iсторiї люду. У нашу добу навiть важко перерахувати тi рослини, яким народ сплiтав пiсенний олiмп поваги i любовi. Адже рослини стали невичерпною криницею пiсенностi люду свiтової спiльноти. Скiльки їх, отих мовчазних лягло на лiнiйки музичного ключа та струни музичних iнструментiв. А ще бiльша кiлькiсть їх навiяна легендами. Це стосується однаково як про царицю флори дикої природи, так i тих, що лелiють люди у культурi (пшениця, жито, льон, маки, вишня, черешня, яблуня, калина, горобина, терен, малина i iн.). Зрештою, i нинi з ефiру не сходить оспiвування безлiчi рослин:
троянда, горицвiт, сон-трава, барвiнок, ромашка, волошки, чебрецi, едельвейс, лаванда, жасмин, явiр, берiзка, тополя, дуб, вербиченька тощо).
А скiльки про них легенд мовлено. По крупинках збирав народ вiнок пам’ятi, використовуючи рослинне рiзноманiття аби передати у спадок молодому пiдросту людського роду. Так воно було, є i буде. Iнакше без минулого даремно себе втiшати щасливим майбуттям. Iнакше наступить духовний вакуум, який нiкому не пiдвладно буде заповнити, традицiй i надiй, якi притаманнi були нашим попередникам. Загубимо окрасу довкiлля i затьмаримо власне життя пустотою. Цього допустити аж нiяк не можна, бо це дорога в нiкуди. Хитання мiж добром i злом нiкого не врятує i навiть марнi сподiвання на надiю.
Які дивовижні ці квіти,
У кожній чарівність своя.
Всі різні, та й що говорити —
У квіти закохана я.
У кожній чарівність своя.
Всі різні, та й що говорити —
У квіти закохана я.
Дивитись годинами можна
На ніжні пелюстки в росі.
Дивує і радує кожна,
А щастя дарують усі.
На ніжні пелюстки в росі.
Дивує і радує кожна,
А щастя дарують усі.
Немає коментарів:
Дописати коментар