вівторок, 25 листопада 2014 р.

Незгасима рана України

На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних.
Мій розум навіть не збагне
Страшної люті сталінізму,
Що катував своїх людей,
Це ще жахливіше фашизму!

     Україна. Благодатна земля. Родючі чорноземи, щедра природа і давня хліборобська традиція. На початку XX ст. Україну вважали житницею Європи. Близько 90 % експорту пшениці з Російської імперії припадало на Україну. На багатих чорноземах України вмирали. Голод в 1932-1933 рр. не був спричинений неврожаєм чи засухою. Хліб в Україні був. Радянський уряд масово продає збіжжя за кордон. В Україні на повну потужність працюють спиртозаводи, які переробляють дорогоцінний хліб на горілку. Вона теж йде на експорт. Мало знайдеться не тільки в історії України, а й в історії світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 рр..
     Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій..
     22 листопада по всій Україні вшанували пам'ять жертв голодомору. Працівники бібліотеки спільно  з Народним домом провели:  Годину пам'яті «Людської пам'яті мости». Священники Перегінських  церков помолились за померлих, була відслужена панахида за їхні душі.


     До присутніх зі словами скорботи звернувся о. Михайло, настоятель церкви Святого Духа:
"Згадаймо в наших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого голодомору. Вірю, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, хто загинув від голодної смерті. Хай пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі".
     Пісня-молитва «Пісня про голодомор»  прозвучала у виконанні дуету Уляни Христук і Марічки Мельник.
     В бібліотеці організовано тематичну поличку «Незгасима рана України».


    Користувачі бібліотеки відгукнулись на акцію «Подаруй книгу бібліотеці» подарували для користувачів книгу Світлани Талан «Розколоте небо». Цьогорічний лауреат конкурсу «Коронація слова» Світлана Талан написала свій твір про болючі події часів Голодомору. 

пʼятниця, 21 листопада 2014 р.

Вистава «Життєвий шлях блаженної Йосафати Гордашевської»

Ісусе, Ти моя мудрість, сила і потіха, щастя і скарб тут і у вічності.
преп. Йосафата. 

     Той, хто сьогодні ступає слідами Христа, є Його свідком у світі. Складаючи обіти, богопосвячена особа передає послання Христової любові братам і сестрам.
     Віруюча людина, котра отримує покликання як дар, може “переступити” матеріальні потреби, залишити дім, найулюбленіших, найближчих осіб, зв`язок з іншими, і є здатною вчинити з себе цілковитий дар для Бога.
     Молоденька Михайлина Гордашевська, майбутня українська Блаженна, була захоплена ідеалом святості. Для неї монаше життя – це святе життя.
      На дорозі чернечого життя її часто зустрічалися труднощі, але вона переконливо вірила в те, що сам Господь давав їй необхідну силу виконувати різноманітну працю і ніщо не змогло відвернути її від служіння Богові.
      21 листопада 2014 року  у народному домі відбулася вистава: «Життєвий шлях блаженної Йосафати Гордашевської» з нагоди 20-ї річниці відновлення монастиря в селищі Перегінськ. 
     Виставу провели та підготували сестри – служебниці монастиря церкви «Різдва Пресвятої Богородиці, працівники дитячої бібліотеки. В виставі взяли участь користувачі бібліотеки, члени «Недільної школи» при монастирі. Виставу розпочав молитвою отець Перегінської церкви «Різдва Пресвятої  Богородиці» Богдан Русенкевич. Кожен глядач зміг через себе пропустити набожність, святість блаженної Йосафати.





      Блаженна Йосафата народилась 20 вересня 1869 року в міщанській родині Якова Пукаса і Ксенії Гордашевської у Львові. З самого малку це була незвичайна дитина – відзначалась гострим розумом, людяністю і глибокою релігійністю.
     Народжена у Львові, в Україні, Михайлина (сестра Йосафата) Гордашевська стала першою членкинею згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. 
     1888 року у церкві св. Онуфрія ОО. Василіяни влаштували реколекції для львівської молоді. Михайлина, що була активною учасницею тих реколекцій, знайомиться з отцем Єремією Ломницьким, відомим місіонером, який і був керівником тих духовних вправ. Отець Єремія Ломницький разом із парохом села Жужіль отцем Кирилом Селецьким вирішує створити нове жіноче Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Тому, почувши про рішення Гордашевської вступити до монастиря, він радить їй не йти до Василіянок, а стати першим членом новоствореного згромадження і навіть більше того – очолити його. Звісно, він дає дівчині час для роздумів, порадивши їй молитися й прислухатися до своєї душі. Бог повинен її покликати.
      Спочатку дівчині справді нелегко було прийняти рішення. Якийсь час вона перебувала у сумнівах та ваганнях, оскільки не знала, що її чекає. Ця непевність та невідомість лякали. Але з Божою поміччю, ненастанно віддаючись молитвам, розваживши і все, як слід роздумавши, Михайлина погоджується. Дівчина усвідомила потребу нового згромадження, ту незмірну духовну користь, яку воно може принести народові. Вона зрозуміла, що такою є Божа воля.
Сестра Йосафата впродовж усього свого життя брала активну участь у апостольських місіях. Вона вміла відчути потреби часу, потреби народу і шукала нових засобів у місійній праці. Галицькі селяни часто страждали від хвороб – Йосафата привезла зі Львова книжку про лікарські трави та їх використання, ходила з сестрами полями, вишукуючи потрібні рослини, і сама готувала ліки. Вдячні селяни називали її «наша добра Сестра-лікар». А коли спільнота стала більшою, посилала послушниць на курси медсестер, які, до речі, закінчила сама. Тому, коли в селі з'являлись сестри, люди вже не звертались до ворожок і знахарів.
Часто траплялись пошесті, люди в панічному жасі перед хворобою боялися наблизитись навіть до найрідніших – тоді сестри без страху й огиди доглядали хворих, надаючи медичну допомогу і духовну розраду.
     Пошесті, війна, висока смертність залишали сиротами сотні дітей, які жебракували по селах. Сестри організували для них сиротинці, де діти жили, отримували початкову освіту, знання ремесел.
     Ці та багато інших проявів милосердя відповідали життєвому кредо Йосафати Гордашевської: «Виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба».
     27 червня 2001 року була проголошена блаженною Папою Іваном Павлом II у Львові.

середа, 5 листопада 2014 р.

Посвята в першокласники

Школа! Вулик ти дитячий,
Ну, а діти, як бджолиний рій.
Вчаться тут і йдуть сюди терпляче
І беруть початок з нього свій.

     Рідний, рідна, рідне – корінь роду, народу. Рідна мама, рідний тато,рідна земля і рідна Україна, рідна мова і рідна школа. Святі слова тримають нас на світі і вчать любові до берегів, між якими з віків у віки тече ріка нашого народу, нашої нації, нашої України. Школу, так, саме школу українці поставили в один ряд з такими словами як мама, Україна. Ми - українці – нація, яка споконвіку прагне багато знати. Ми відроджуємося, живемо,ростемо і дужчаємо, воскресаємо із вічності. Школа плекає розум нації. Давні і добрі традиції шанобливого ставлення до освіти живуть на теренах України.
    Наприкінці жовтня ми були запрошені і  взяли участь у прекрасному святі для першокласників.
     Сьогодні у 1 класу урочистий день. Вже майже два місяці діти провчилися в школі. Зовсім нещодавно їх називали малюками, дошколятами, а тепер про них кажуть: «Це учні!» І щоб довести це, нам разом треба пройти випробування. Випробування, звичайно, будуть різні і важкі, і легкі, але ми все подолаємо, тому що ми разом!



     Діти випробування, звичайно ж, пройшли достойно, почули поради від феї знань, також  їх вітала пані Шапокляк. А вони в свою чергу вітали вчителів, батьків,співали прекрасних пісень.
В Україні є чудовий звичай – проводжаючи дітей у життєву дорогу, мати дарує вишитий рушник, як символ материнського благословіння, материнської любові. А ще діти отримали в  подарунок Соняшник - як символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту.


     Дорогі наші маленькі друзі! Ми дуже раді прийняти вас сьогодні в нашу дружну шкільну родину. Збережіть назавжди у своєму серці найперші хвилини зустрічі зі школою!
Всім, хто з двору в ранню пору
Поспішає в 1-й клас.
Ми бажаємо щастя гору,
Ще й здоров’я на запас.