Найкращий читач України - 2015

     Щорічно, навесні, проводиться Всеукраїнський конкурс «Найкращий читач України» - де зустрічаються найактивніші користувачі бібліотек та їх улюблені герої. Це свято книги, і тих хто любить це нетлінне і вічне творіння людства. Сила книги безмежна. Без неї людина сліпа. Протягом усього життя ми звертаємося до книги. Вона відкриває нам небачені обрії, допомагає зрозуміти історію народу, розкриває таємниці природи, життя.

      22 квітня в Рожнятівській  районній бібліотеці для дітей пройшов ще один такий конкурс. Нашу бібліотеку представляла учениця 6-г класу ЗОШ №1 Король Вероніка. Дитина  ходить до бібліотеки змалечку,любить читати пригодницькі романи,історичні повісті,українську та зарубіжну класику та багато довідкової літератури. На конкурсі Вероніка презентувала книгу Всеволода Нестайка «Тереадори з Васюківки». Це пригодницька повість, в якій розповідається про веселі та кумедні пригоди двох нерозлучних товаришів - Павлуші і Яви. Герої книги дивують і радують нас своєю кмітливістю, винахідливістю, надзвичайною активністю, життєрадісністю, добротою своїх  сердець. 

     Вероніка відвідує бібліотеку не лише для того, щоб взяти книгу, а просто поспілкуватися з друзями, поділитися новинами, провести корисно свій вільний час.

     Всі учасники були нагороджені дипломами.

«Мій край, мій народ, його минуле»

     30 березня в Перегінській бібліотеці для дітей було проведено історичну подорож «Мій край, мій народ, його минуле». 

     Змістовну і цікаву подорож для дітей провела бібліотекар Люклян Н. П. Вона розповіла присутнім легенди про рідне село, цікаві історії про видатних людей, які народилися і виросли в нашому селищі, наші традиції. А ще  разом подорожували у віртуальному світі рідним краєм.

     Сьогодні ми з вами живемо в чудовий час, користуємося досягненнями науки і техніки, маємо швидкий доступ до будь-якої інформації, озброєні ґрунтовними знаннями, чимало вміємо, а ще не так давно люди жили зовсім по-іншому. Вони багато фізично працювали, щоб забезпечити себе всім необхідним для життя, виконували різні роботи, про які ми сьогодні і не здогадуємось, та й відпочивали зовсім не так, як ми тепер. Але всі кращі надбання і досягнення нашого народу, його звичаї і традиції, пісні і думи не пропали даремно, не канули у вічність, вони збереглися і до нині не тільки в генетичній пам’яті, але і в теперішній культурі, в побуті, у звичаях нашого народу, тобто у нашому серці, як щось дороге і трепетне, притаманне тільки нам, українцям. Тому ми час від часу і повертаємось до народного джерела, до тих традицій, звичаїв, з яких беремо наснагу і сьогодні, бо це все наше, рідне, дороге, любе та миле нашому серцю.

Ліні Костенко - 85

     19 березня в Перегінській бібліотеці для дітей відбулося літературне знайомство з творчістю Ліни Костенко  «Життя іде і все без коректур…»

      Ліна Костенко – перлина сучасної української літератури. Її твори не лише цікаві та влучні, а й глибоко актуальні. Уже багато років вона залишається справжнім борцем з неправдою, показовістю, пристосуванством, а зброя її – твори. Вона вміє зачепити, змусити думати, мріяти та діяти.

      Наприкінці п'ятдесятих років на українському поетичному небосхилі зійшла нова зоря... Дивно, що й досі астрономи не назвали одну з планет її ім'ям – Ліна Костенко. Народилася Ліна Василівна 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині у вчительській сім'ї.

     Ліна Костенко – це унікальне явище в українській літературі і не тільки в українській, а  й у європейській, світовій, тому що такої глибини переживань і самокритичності сучасна література ще не знала. На нинішньому поетичному олімпі України серед інших майстрів слова вже кілька десятиліть живе вона як «нерозгадане чудо», «голос народу». Маючи воістину Божий дар слова, Ліна Василівна є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності.

      Ліна Костенко належить до покоління, яке вже стало легендою, вона сама – одна з найяскравіших живих легенд, що творить славу цього покоління.

      Вона не просто геніальний поет – це складна ,щедра на добро, спрагла до щастя і волі українська душа. Це – нові теми, образи, трагедії і гармонії, властиві українській землі, але співзвучні загальнолюдським.

Мій перший вірш написаний в окопі, 

на тій сипкій од вибухів стіні, 

коли згубило зорі в гороскопі 

моє дитинство, вбите не війні. 

Лилась пожежі вулканічна лава, 

стояли в сивих кратерах сади. 

І захлиналась наша переправа 

шаленим шквалом полум'я й води. 

Був білий світ не білий вже, а чорний. 

Вогненна ніч присвічувала дню. 

І той окопчик – 

Як  підводний човен 

у морі диму, жаху і вогню. 

Це вже було ні зайчиком, ні вовком – 

кривавий світ, обвуглена зоря! 

А я писала мало не осколком 

великі букви, щойно з букваря. 

Мені б ще гратись в піжмурки і в класи, 

в казки літать на крилах палітур. 

А я писала вірші про фугаси, 

а я вже смерть побачила впритул. 

 .....

     Від «Першого вірша, написаного в окопі» і до історичного роману «Маруся Чурай» – саме Ліна Костенко у всій багатогранності продовжила жіночий поетичний родовід. І не слід її порівнювати з Лесею Українкою. Вона сама по собі збагненна і незбагненна!

     Говорити про поезію Ліни Костенко – означає говорити про святість людської душі, про ідеали добра, істини, краси, про нездоланність правди і необхідність боротьби за неї: не треба бути ані політиком, ані трибуном, щоб нести найвищу правду наших днів. Бо вона – ПОЕТ і цим усе сказано.

     Ми щасливі з того, що талановита поетеса живе в наш час. То ж побажаймо Ліні Василівні міцного здоров'я, творчого натхнення і нових мистецьких звершень, а нам, читачам, – не розлучатися з неповторною, мудрою і пристрасною її поезією.

Збережемо пам'ять про Тараса

      10 березня в бібліотеці до уваги користувачів була організована виставка літератури "Великий син Великої землі". А також відбулася інтернет-подорож "Гортаючи сторінки Кобзаря", присвячена 201 річниці від дня народження корифею української літератури. У заході взяли участь учні двох шкіл.

 

                                                                          

     В історії кожного народу є імена, які становлять його славу, велич і національну гордість. Саме таким і є для України ім'я безсмертного Кобзаря - Тараса Григоровича Шевченка. Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем в царстві духа людської культури. Він був самоуком, але вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим,  він живе і вічно житиме в народі пам’ять про великого Кобзаря, геніального поета України.

     Шевченко - наш спільник у боротьбі за мир. Його ідеї дорогі всім чесним людям світу.Мрії поета звершилися на його рідній землі, на нашій з вами батьківщині.

Вшанування пам'яті Т. Г. Шевченка

    201-a  Шевченкова весна ступила на нашу землю. І за традицією 9 березня, в день народження Кобзаря, потягнеться народ стрічкою до пам'ятників Батькові нації, щоб покласти квіти, доземно вклонитися Пророкові. Що кожен нестиме в серці, думатиме в цю мить? Адже скільки їх, "отих панів поганих", клянеться в любові до простого люду, до Шевченка, а насправді й сьогодні: "Латану свитину з каліки знімають, з шкірою знімають".

     10 березня, в центрі селища, біля пам'ятника Шевченка, зібралися сотні людей, щоб віддати шану великому генію українського народу. Кожне дійство починається завжди з молитви, тож наші священнослужителі відслужили панахиду та всі разом помолилися за упокій душі Тараса Григоровича та героїв Небесної Сотні. Також згадали у молитві всіх солдат, що захищають нашу рідну Україну. На святі були присутні учасники АТО, наші земляки, серед яких був житель нашого селища Мельник Богдан. О. Роман подякував їм за їхню службу, благословив їх і вручив кожному з них "Оберіг". А ще сказав, що у молодого покоління своя місія - утвердити державність України, засіяти людські душі любов'ю до рідної неньки, донести прекрасне слово Великого Кобзаря до всього суспільства, щоб воно розбудило совість кожного, поставило на захист всього нашого, українського. Ось тоді, в день народження Пророка, ми з гідністю зможемо сказати, що ми "славних прадідів великих..." все ж таки правнуки непогані.
                

                     

    Селищний голова Ірина Люклян сказала, що сьогодні немає жодної людини, яка б не вшанувала пам'ять Шевченка. Минуло багато років від дня народження славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами. Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня.

     Учениця 11 класу, Венжин Діана,  читала уривок притчі  «Така її доля». Велику шану поетові склали у співаній поезії Шевченка Народний хоровий колектив "Бойківщина" під керівництвом о. Богдана Русинкевича, який виконав знамениті твори "Реве та стогне Дніпр широкий" та " Заповіт".

 

     Хай же й сьогодні, і в наступні роки розбудови української держави обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, пророк народу нашого, повсякчасно у наших благородних помислах і державних ділах. Бо ж ради усіх нас, і мертвих, і живих, і ненароджених земляків його і в Україні,  і не в Україні, він благав у Господа:

Ридаю,

Молю ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило.

І на Україні понеслось,

І на Україні святилось,

Те слово, Божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

Незгасима рана України

На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне

Страшної люті сталінізму,

Що катував своїх людей,

Це ще жахливіше фашизму!

     Україна. Благодатна земля. Родючі чорноземи, щедра природа і давня хліборобська традиція. На початку XX ст. Україну вважали житницею Європи. Близько 90 % експорту пшениці з Російської імперії припадало на Україну. На багатих чорноземах України вмирали. Голод в 1932-1933 рр. не був спричинений неврожаєм чи засухою. Хліб в Україні був. Радянський уряд масово продає збіжжя за кордон. В Україні на повну потужність працюють спиртозаводи, які переробляють дорогоцінний хліб на горілку. Вона теж йде на експорт. Мало знайдеться не тільки в історії України, а й в історії світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 рр..

     Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій..

     22 листопада по всій Україні вшанували пам'ять жертв голодомору. Працівники бібліотеки спільно  з Народним домом провели:  Годину пам'яті «Людської пам'яті мости». Священники Перегінських  церков помолились за померлих, була відслужена панахида за їхні душі.

     До присутніх зі словами скорботи звернувся о. Михайло, настоятель церкви Святого Духа:

"Згадаймо в наших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого голодомору. Вірю, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, хто загинув від голодної смерті. Хай пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі".

     Пісня-молитва «Пісня про голодомор»  прозвучала у виконанні дуету Уляни Христук і Марічки Мельник.

     В бібліотеці організовано тематичну поличку «Незгасима рана України».

    Користувачі бібліотеки відгукнулись на акцію «Подаруй книгу бібліотеці» подарували для користувачів книгу Світлани Талан «Розколоте небо». Цьогорічний лауреат конкурсу «Коронація слова» Світлана Талан написала свій твір про болючі події часів Голодомору. 

Вистава «Життєвий шлях блаженної Йосафати Гордашевської»

Ісусе, Ти моя мудрість, сила і потіха, щастя і скарб тут і у вічності.

преп. Йосафата. 

     Той, хто сьогодні ступає слідами Христа, є Його свідком у світі. Складаючи обіти, богопосвячена особа передає послання Христової любові братам і сестрам.

     Віруюча людина, котра отримує покликання як дар, може “переступити” матеріальні потреби, залишити дім, найулюбленіших, найближчих осіб, зв`язок з іншими, і є здатною вчинити з себе цілковитий дар для Бога.

     Молоденька Михайлина Гордашевська, майбутня українська Блаженна, була захоплена ідеалом святості. Для неї монаше життя – це святе життя.

      На дорозі чернечого життя її часто зустрічалися труднощі, але вона переконливо вірила в те, що сам Господь давав їй необхідну силу виконувати різноманітну працю і ніщо не змогло відвернути її від служіння Богові.

      21 листопада 2014 року  у народному домі відбулася вистава: «Життєвий шлях блаженної Йосафати Гордашевської» з нагоди 20-ї річниці відновлення монастиря в селищі Перегінськ. 

     Виставу провели та підготували сестри – служебниці монастиря церкви «Різдва Пресвятої Богородиці, працівники дитячої бібліотеки. В виставі взяли участь користувачі бібліотеки, члени «Недільної школи» при монастирі. Виставу розпочав молитвою отець Перегінської церкви «Різдва Пресвятої  Богородиці» Богдан Русенкевич. Кожен глядач зміг через себе пропустити набожність, святість блаженної Йосафати.

      Блаженна Йосафата народилась 20 вересня 1869 року в міщанській родині Якова Пукаса і Ксенії Гордашевської у Львові. З самого малку це була незвичайна дитина – відзначалась гострим розумом, людяністю і глибокою релігійністю.

     Народжена у Львові, в Україні, Михайлина (сестра Йосафата) Гордашевська стала першою членкинею згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. 

     1888 року у церкві св. Онуфрія ОО. Василіяни влаштували реколекції для львівської молоді. Михайлина, що була активною учасницею тих реколекцій, знайомиться з отцем Єремією Ломницьким, відомим місіонером, який і був керівником тих духовних вправ. Отець Єремія Ломницький разом із парохом села Жужіль отцем Кирилом Селецьким вирішує створити нове жіноче Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Тому, почувши про рішення Гордашевської вступити до монастиря, він радить їй не йти до Василіянок, а стати першим членом новоствореного згромадження і навіть більше того – очолити його. Звісно, він дає дівчині час для роздумів, порадивши їй молитися й прислухатися до своєї душі. Бог повинен її покликати.

      Спочатку дівчині справді нелегко було прийняти рішення. Якийсь час вона перебувала у сумнівах та ваганнях, оскільки не знала, що її чекає. Ця непевність та невідомість лякали. Але з Божою поміччю, ненастанно віддаючись молитвам, розваживши і все, як слід роздумавши, Михайлина погоджується. Дівчина усвідомила потребу нового згромадження, ту незмірну духовну користь, яку воно може принести народові. Вона зрозуміла, що такою є Божа воля.

Сестра Йосафата впродовж усього свого життя брала активну участь у апостольських місіях. Вона вміла відчути потреби часу, потреби народу і шукала нових засобів у місійній праці. Галицькі селяни часто страждали від хвороб – Йосафата привезла зі Львова книжку про лікарські трави та їх використання, ходила з сестрами полями, вишукуючи потрібні рослини, і сама готувала ліки. Вдячні селяни називали її «наша добра Сестра-лікар». А коли спільнота стала більшою, посилала послушниць на курси медсестер, які, до речі, закінчила сама. Тому, коли в селі з'являлись сестри, люди вже не звертались до ворожок і знахарів.

Часто траплялись пошесті, люди в панічному жасі перед хворобою боялися наблизитись навіть до найрідніших – тоді сестри без страху й огиди доглядали хворих, надаючи медичну допомогу і духовну розраду.

     Пошесті, війна, висока смертність залишали сиротами сотні дітей, які жебракували по селах. Сестри організували для них сиротинці, де діти жили, отримували початкову освіту, знання ремесел.

     Ці та багато інших проявів милосердя відповідали життєвому кредо Йосафати Гордашевської: «Виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба».

     27 червня 2001 року була проголошена блаженною Папою Іваном Павлом II у Львові.